Театральна діяльність дітей дошкільного віку

Актуальність театральної діяльності

Зважаючи на зміст державних стандартів дошкільної освіти в Україні, особливо важливим орієнтирами для педагогів є показники розвитку дітей у дошкільному віці. Зокрема, про мистецьку активність, як важливу складову гармонійної особистості дитини можна говорити тільки в тому випадку, якщо дитина:

• виявляє активність у музично-естетичній атмосфері розваги і свята; • вміє співпрацювати з дітьми і дорослими у процесі музично-театральної діяльності; • співвідносить індивідуальне акторське виконавство з виконавством інших; • дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості особистості успішно формуються у всіх видах мистецької діяльності дитини, в різних формах організації дозвілля дітей. Але найбільш якісно це проявляється в музично-театральних виставах. Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. Об‘єктивний процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвинувся протягом останніх років і утверджується зараз, при всьому позитивному ефекті розвитку інформаційної сфери особистості має і негативний вплив на неї. Стосується це насамперед творчості. Дитина емоційна, чуттєва, сприймання для неї – основа пізнання, орієнтації в навколишньому світі, що є умовою розвитку особистісних якостей. Звідси й корені всебічного формування особистості, які необхідно наблизити до природних можливостей дитини. Передова педагогічна практика звертає увагу на необхідність формування естетичного досвіду дітей. На жаль, серед засобів, що сприяють цьому, мистецтво театру посідає незначне місце. Створення дітьми оригінальних театралізованих ігор, формування уявлень – усе це можливе при формуванні готовності театралізованої діяльності як синтезу знань про мистецтво театру, емоційно-позитивного ставлення до нього, здійснення своєї театралізованої діяльності. Спираючись на останні досягнення і дослідження вітчизняних вчених у сфері вікової музичної психології слід відмітити, що дошкільний вік – це вік розвитку дитячої музичної діяльності. Дітям все вдається: сприймати та переживати музику, грати на музичних інструментах, самореалізуватися в музичних іграх-драматизаціях. Гра дошкільника - це творча рольова гра. Головним рушієм її стає прагнення дитини до нових стосунків із дорослими. Виступаючи у якійсь ролі, дитина діє в уявних умовах. Проте її емоції, бажання, задуми є не уявними, а реальними; дитина не уявляє свої переживання, а переживає їх насправді; виконуючи певну роль, вона вичленовує характерні особливості й відносини дорослих. Гра-драматизація, на відміну від рольової гри відтворює не узагальнену дію, а типову для даного персонажу, причому для дитини тут важливі не тільки сам процес зображення, а й якість відтворення. У зв‘язку з цим гру-драматизацію можна розглядати як одну із форм переходу до естетичної продуктивної діяльності з характерним для неї мотивом впливу на іншу дитину. Пам‘ятаючи, що у грі за висловлюванням Л.С.Виготського, відбувається становлення людини, вихователь не може тільки спостерігати цей процес. Його обов‘язок – уміло, тонко і тактовно керувати ігровою діяльністю. Враховуючи вищевикладене, і пам‘ятаючи, що театр (та ще й музичний театр) це перш за все - гра, можна зробити висновок про гармонічне поєднання гри і театру у такій формі організації дозвілля дошкільнят, як музично-театралізоване дійство. Актуальність проблеми очевидна, адже дошкільнята психологічно готові ( і це підтверджують вчені-психологи) до театрально-музичної діяльності. Досягнутий рівень музичних та мовленнєвих знань забезпечує їх адекватне художнє сприймання і переживання музичних вистав не тільки як глядачів, а як і творців гри-драматизації з повним розкриттям творчого потенціалу кожної дитини. Театр – мистецтво синтетичне, діти дуже люблять цю діяльність, адже театр діє на дитину цілим комплексом художніх засобів, що дає змогу вдосконалювати у дитини психічні процеси, адаптувати її в умовах дитячого садка і здійснювати психогімнастику.

Я у своїй роботі велику увагу приділяю театрально - ігрового творчості.

Перше прилучення дошкільнят до театру, відбувається через знайомство з ляльковим театром. Ляльковий театр - мистецтво синтетичне, він впливає на маленьких глядачів комплексом художніх засобів. При показі вистав лялькового театру застосовуються і художнє слово, і наочний образ - лялька, петрушка, і живописно - декоративне оформлення, і музика - пісня, музичний супровід. Вміле використання лялькового театру надає велику допомогу і в повсякденній роботі дитячого садка по розумовому, моральному, ідейно - естетичного виховання дошкільників. Дошкільнята дуже люблять дивитися вистави лялькового театру. Він їм близький, зрозумілий, доступний. Діти бачать знайомі і улюблені ляльки: ведмедика, зайчика, собачку, які ожили, почали рухатися, заговорили, стали ще привабливішим і цікавішим. Однак не можна розглядати ляльковий театр тільки як розвага. Дуже важливо його виховне значення. У дошкільний період у дитини починають формуватися ставлення до навколишнього, характер, інтереси. Саме в цьому віці корисно показати дітям приклади дружби, доброти, правдивості, працелюбності. Умовність лялькового театру близька і зрозуміла дітям, вони звикли до неї у своїх іграх. Ось чому діти так швидко приєднуються до вистави: відповідають на запитання ляльок, виконують їх доручення, дають поради, попереджають про небезпеку і надають допомогу героям вистави. Незвичайність видовища захоплює їх і переносить в казковий, захоплюючий світ. Ляльковий театр надає дошкільнятам велику радість. В своїй роботі я не прагну до створення великих, складних вистав - нехай це буде маленька казка, показана на дошці фланелеграфа, невелика сценка, розіграна за допомогою дитячих іграшок, або коротка вистава картинок або театру петрушок на ширмі. Важливо, щоб такі покази проводилися систематично і при цьому використовувалися всі види лялькового театру. З усіх видів театру нашого садочка великою популярністю користуються: театр картинок, поділений мною на картинки на фланелеграфі і картинки на картоні, театр іграшок і театр петрушок. Під час показу лялькових театрів використовую музичний супровід, щоб дати дітям можливість послухати музику, самим заспівати пісеньку, подивитися танець ляльок. Театр картинок починається з фланелеграфа. Він найбільш простий в оформленні і показі. Картинки і декорації тут плоскі, їх показую на спеціальній дошці. Картинки на картоні теж плоскі. На сцені - столі розставляю картонні декорації і за допомогою підставок пересуваю картонні розфарбовані малюнки. У театрі іграшок і петрушок все об'ємне. У театрі іграшок використовую звичайні дитячі ляльки та іграшки, а також іграшки, виготовлені своїми руками, самих дітей та їх батьків з різних матеріалів. Оформляється спектакль також іграшками. Тому при підготовці вистави майже не потрібно ніяких виробів, це полегшує підготовчу роботу (показ).

Театр петрушок названий по імені старовинного народного, лялькового героя - Петрушки. Ляльковод одягає на руку ляльку - петрушку, управляє нею, говорить за неї, стоячи за ширмою. У старшому дошкільному віці діти вже самі показують лялькові вистави. Ця форма роботи дуже цікава і корисна. Такі покази глибше розвивають у дітей художні здібності, вчать їх розуміти і переживати зміст літературних творів (підготували і показали з дітьми старшої групи казку «Рукавичка»). Ефективність впливу вистав лялькового театру на маленьких глядачів залежить від того, наскільки високі вимоги до вибору п'єси, художнього оформлення, підготовки та проведення лялькової вистави. Намагаюся проводити цю роботу якісно, і ніколи не забуваю, що ляльковий театр - це перше прилучення дошкільнят до театру. В молодшому віці велике значення приділяєю куточку переодягання. Маленькі діти - чудові актори: варто комусь з них одягти хоча б частину якогось костюма, як одразу ж входить в образ. Моє завдання - захопити дитину грати далі, разом, повести у грі за собою, даючи можливість зробити щось по-своєму, дати свободу вибору. Тільки тоді гра може відбутися і поступово перетворитися на цілу виставу. Про роль театрального мистецтва у естетичному вихованні дітей відомо давно. Для дитини участь у драматизациях казок та театралізованих іграх завжди свято. Тому досить часто використовую у своїй роботі ці види самостійної та спільної з дорослими діяльності дітей. Безумовно, що залучення дітей дошкільного віку до театральної діяльності вимагає цілеспрямованого керівництва нею з мого боку. Я починаю роботу по ознайомленню дітей з театром з бесід, мета яких - сформувати на емоційному рівні уявлення про театр, як вид мистецтва. Ці бесіди можна умовно назвати: " Здрастуй, театр!" У процесі бесід, я пропоную дітям обговорити такі питання: " Що роблять в театрі глядачі?", "Хто бере участь у виставі?", "Хто розподіляє ролі між артистами?", "Як ви дізнаєтеся, де і коли відбувається дія?", "Хто шиє костюми для артистів?", "Хто малює декорації?", "Як треба поводитися в театрі?". Потім пропоную дітям розіграти сценки - діалоги: "У перукарні", " Магазин", " Мама дзвонить по телефону", " Молодша сестричка застудилася", " Червона Шапочка і Вовк". Допомагаю юним акторам продумати кожну репліку, вибудувати лінію діалогу, зрозуміти суть ролі. Природно, діти не відразу опановують умінням правильно тримати себе на сцені: вони скуті, мова їх не виразна. Щоб допомогти дітям розкрити свої потенційні можливості, усвідомити необхідність роботи над роллю, вести себе на сцені невимушено, вміти передати сутність свого персонажа, потрібне спеціальне акторське тренування на іграх - заняттях. Їх мета - допомогти оволодіти наступними засобами образної виразності:

ІНТОНАЦІЄЮ - пропоную вимовляти дітям окремі слова і речення з різною інтонацією (питання, прохання, здивування, смуток, страх і т. д.) самостійно, без підказки дорослого. Мета роботи над інтонацією - домогтися виразності і природності.

ПОЗАМИ - спочатку пропоную дітям пограти в знайомі ігри типу " Море хвилюється"; потім зобразити позою кого - небудь або що - небудь (наприклад: каратиста, павука, берізку) і пояснити, чому вони обрали ту чи іншу позу. Корисно дати завдання, як знайти один, але найбільш яскравий рух, який зробив б образ (Баба Яга, товстун, дерево....) легко впізнаним.

ЖЕСТАМИ - починаю з простих сценічних завдань: як жестом показати стан або відчуття людини (дуже гаряче, мені холодно, мені боляче і т. п.); наступні вправи включають вже кілька дій (пришиваю гудзик, мию посуд, малюю фарбами тощо).

МІМІКОЮ - навчаю дітей по виразу обличчя (очима та бровами, губами) визначити настрій людини, а потім за допомогою міміки й виражати свій емоційний стан або реакцію на уявне подія (з'їв солодку цукерку, кислий лимон, гіркий перець тощо).

ПАНТОМІМІКОЮ, в якій поєднуються пластичні пози, жести і міміка. Пропоную дітям за допомогою зазначених образних засобів представити наступні ситуації: " Я мив посуд і випадково розбив чашку", " Я пришивала ґудзик і вколола палець голкою". Потім прошу дітей "зобразити" як розпускається квітка, як стрибає жабка, засипає дитина, гойдається на вітрі дерево і т.д. В наслідок на іграх - заняттях завдання ускладнюються: пропоную розіграти сценки, що включають певні дії, взаємини між персонажами, настрій кожного учасника. Наприклад: " Сімейний обід у неділю", "Граємо у футбол", "Ранок" і т.п..Кожна дитина заздалегідь вирішує, що вона буде робити і як вона буде це робити, використовуючи вже відомі їй образні засоби. Після того, як діти вже досить повправляються над акторською технікою, влаштовую в дитячому саду театралізовані вечори - готуємо драматизації відомих казок, під час роботи стежу, щоб мої вихованці використовували всі засоби акторської виразності, засвоєні ними на заняттях.

Підготовка вистави зазвичай будується за такою приблизною схемою:

1. Ми разом читаємо казку - сценарій, обговорюємо її, вибираємо, хто ким би хотів бути.

2. Малюємо по казці, малюємо декорації, ліпимо казку, як би моделюючи спектакль.

3. Слухаємо музику для різних сцен вистави.

4. По можливості створюємо необхідні костюми або елементи костюмів, робимо декорації, прикрашаємо приміщення, готуємо подарунки гостям.

5. Репетируємо - граємо, намагаючись вслухатися в музику, яка створює настрій, допомагає краще передати образ героя і створює необхідну атмосферу.

Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат. Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, її здатність до створення нових образів. В процесі роботи розвивається символічне мислення, руховий, емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки. Таким чином, робота над етюдами не менш важлива, ніж сам спектакль.

Участь дітей у театралізованих іграх і виставах стає можливим при сформованості в них готовності до такого роду діяльності, що з моєї точки зору включає в себе: знання театру, як виду мистецтва, емоційно - позитивне ставлення до нього, певний досвід театрально - ігрової діяльності.

Займаючись з дітьми театральною діяльністю, я вирішую два типи завдань:

1 тип - це виховні завдання, які спрямовані на розвиток емоційності, інтелектуальності, а також на розвиток комунікативних особливостей дитини, засобами театру.

2 тип - це освітні завдання, які пов'язані безпосередньо з розвитком артистизму і навичок сценічних втілень, необхідних для участі в дитячому театрі.

У вирішенні цих двох типів завдань величезну допомогу надають мені батьки. Вони беруть участь у виготовленні декорацій, придумують і роблять сценічні костюми або їх елементи, а так само беруть участь в наших іграх - драматизациях. Мої колеги, вихователі, теж беруть участь в святах чи розвагах, найчастіше, вони беруть на себе ролі негативних персонажів (Баба Яга, Бармалей, Опудало і т.д.), але грають вони і Осінь, Матрьошку, Бабусю і т.п. Одним словом, будь-яка вистава, поставлена спільно з малюками та їхніми батьками або свято з елементами театрально - ігрового творчості - це насамперед гра, яку ми, дорослі, допомагаємо дитині упорядкувати, прикрасити, надати їй особливий вид казкового дії, і ми граємо в цю гру разом.

В процесі роботи по даній темі, я постійно розширюю та поглиблюю свої знання, ділюся своїм досвідом під час взаємовідвідування, педгодин, методичних об'єднань.

Театралізована діяльність дошкільників - нові підходи.

У розмаїтті засобів впливу на формування особистості дитини дошкільного віку важливе місце посідає театр. Це особливий - синтетичний вид мистецтва, який органічно поєднує в собі художнє слово, драматичну дію, поетику, живопис, музику та літературу. Він допомагає дитині глибше пізнати себе, внутрішній світ, спонукає її до самовдосконалення, викликаючи естетичні почуття та емоції в ходжі театралізованого дійства. Театралізована діяльність у дошкільному віці - один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. ЗаЛ.С. Виготським "акторська праця є своєрідною творчістю психофізіологічних станів людини ". Вона сприяє розвитку у дошкільнят фантазії, виникнення у їхній уяві яскравих образів літературних героїв, казкових персонажів. Крім того, малюки вдаються до виразного втілення психологічних особливостей персонажів, самостійно добирають для них засоби мовленнєвої( інтонації) та зовнішньої виразності ( виразні рухи: рук - жести, обличчя - міміка, всього тіла - пантоміміка). Якщо створити умови для її розвитку, в дитини неодмінно відкриються здібності, закладені в ній природою. Я намагаюся вбачати своє завдання в тому, щоб виявити ці перші здібності і на цьому тлі створити умови для повноцінного розвитку особистості. Так вже з раннього віку залучаю дітей до театрально-ігрової діяльності, починаючи із фланелеграфа, театральних та настільних ігор. Для старших дошкільнят - ігри-драматизації та імпровізації (розігрування сюжету без попередньої підготовки). Традиційно використовую в роботі з дітьми різні види театрів: настільний, тіньовий, пальчиковий, ляльковий. З дітьми працюють разом зі мною досвідчені і творчі педагоги, які враховуючи педагогічний досвід, ніколи не зупиняються на досягнутому. Оновлюючи навчально-виховний процес, відшуковуюємо нові форми та методи організації театралізованої діяльності. Тому виникла ідея організувати нетрадиційний театр. Творча група педагогів, зацікавлених цією проблемою розпочала роботу над створенням "театру на фартухові ", який докорінно змінює традиційний погляд на організаційний аспект театралізованої діяльності дошкільників. Оскільки для ефективного показу вистави важливо все: які декорації та їх розміщення, які ляльки, яка ширма, де сидять діти, то педагогу приходиться витрачати час для вирішення таких організаційних моментів. А даний вид театру надає можливість вихователю, одягнувши театр-фартух, відразу розпочати виставу. І вже за хвилину декорації рухаються разом з акторами, вихователь вміло маніпулює ляльками, вдало доповнюючи їх мімікою, жестами, засобами мовленнєвої виразності. Робота над створенням нового театру - це політ фантазії, чудовий спосіб проявити творчі здібності дітей, педагогів, батьків, можливість перетворення звичайних, на перший погляд, предметів на казкових героїв, декорації. Для виготовлення фартухів ми використали яскраві, різнокольорові тканини, які найбільш вдало підходили для розміщення декорацій: для зимового сюжету - фартух блакитного кольору, для зображення лісу - зеленого кольору і т.д. Декорації виконані в таких кольорах, щоб вони не «подавляли» ляльку, а «працювали» на неї і на сценарій в цілому. Ляльки та декорації виготовлені з різного покидькового та природного матеріалу: тканини, хутра, ниток, паперу, поролону, соломи, гілок, штучних квітів,стрічок та іншого підручного матеріалу. В процесі роботи вдало поєднали різні техніки створення персонажів. Створивши перший театр на фартухові «Котик і півник», я помітила, що такий театр викликає у дітей інтерес до постановки, розуміння сюжету; дає можливість взаємодії «актор - глядач», швидкої та зручної зміни декорацій (ляльки та декорації кріпляться на липучки), компактність зберігання та зручність переносу та облаштування ( всі ляльки та декорації знаходяться в окремих кишеньках). Також даний вид театру забезпечує можливість показу театралізованих вистав на прогулянках в теплу пору року, а зокрема в літній оздоровчий період, коли потрібно забезпечити максимальне перебування дітей на свіжому повітрі. З успіхом використовую театр на фартухові в навчальній діяльності, коли потрібно порахувати героїв, закріпити навички орієнтування в просторі, форму предметів та інше. Адже знання, отримані разом із враженнями, досить міцні і глибокі.

Додаток А

Консультація для вихователів

«Використання різних видів театру у роботі з дітьми раннього та дошкільного віку»

Театралізована діяльність – це художня діяльність, що пов’язана зі сприйманням творів театрального мистецтва і відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів.

Театралізована діяльність у дошкільному віці є одним із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. Водночас, театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості.

У театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у:

· самовираженні;

· спілкуванні;

· пізнанні себе через відтворення різних образів.

У відвертому, щирому ставленні до художнього образу, втіленні його у різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.

Театралізована діяльність впливає на розвиток різних сторін життєдіяльності дитини. Вона сприяє розвиткові інтелектуальної сфери, адже засобами театру збагачуються знання дитини про театр та людей, які там працюють, вона вчиться порівнювати героїв різних казок, планує власні дії щодо реалізації задуму майбутньої вистави.

У процесі навчання дитина дізнається та усвідомлює театр як вираження життєвих ситуацій в акторській грі, дізнається про різні види театру (пальчиковий, настільний, драматичний, театр іграшок, фланелеграф, театр бібабо, театр картинок), їх особливості, призначення.

Ляльковий театр та його різновиди

Ляльковий театр – це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» – коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.

Основною ідеєю лялькового театру, в незалежності від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформа-ційним або ішим акцентом (функціональна сторона лялькового театру, театру і взагалі мистецтва). За допомогою ляльок актори лялькового театру (називаються лялькарі) здатні створити якраві образи, передати характерні риси людського характеру і форми поведінки, актори вкладають в «уста» ляльок (а подеколи і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести.

Крім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичає, існує голосовий супровід – це найчастіше «озвучування» ляльок (їхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа), також у ляльковій виставі може бути оповідання (роль оповідача), що може бути як на виду глядачів, так і поза їх очима. Дуже часто, особливо в національних лялькових театрах, вистави відбуваються під акомпанемент музичних інструментів, з використанням інших видів традиційного мистецтва тощо.

Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:

– театри горішніх ляльок – рукавичні, тростьові, демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів. У всіх означених випадках актор, що рухає лялькою внизу неї, а лялька – відповідно нагорі;

– театри нижніх ляльок або маріонеткові театри – використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, у більшості випадків над ними;

– театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють – до цієї групи належать величезне число різновидів лялькового театру, зокрема, знаменитий театр тіней, а також театральні видовища вертепного плану (вертеп, батлейка), а також різноманітні види синтетичного лялькового театру (можна виділити в окремий вид) – від маріонеток, що управляються не вгорі, а на рівні акторів (з національними підвидами, як японський бунраку) до перевдягнених у ляльки акторів (доволі популярний нині вид костюмованих вистав можна розглядати і як вид лялькового театру).

До лялькових театрів відносять:

1. Театр Петрушок– це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

2. Театр маріонеток– ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

3. Театр естрадної ляльки– це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльководів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву “Театр “живої руки”.

4. Театри з покидькових матеріалів.

5. Театр повітряних кульок– наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями – очима, носом, вухами, бантиками тощо.

6. Театр коробок– будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Головною рисою будь-якої лялькової вистави є вміння розважити глядачів, а часом не лише спонукати посміятись, а й поміркувати.

Театри на фланелеграфі та театри картинок

Оригінальна форма ілюстрування розповідей вихователя дітям молодшого дошкільного віку – використання фланелеграфу, коли картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

Цей вид театру доречний як на заняттях, так і при проведенні розваг. Оскільки картинки самі по собі статичні, для ілюстрованого показу дітям добираються такі твори, у яких рухи персонажів не мають важливого значення. Текст промовляється повільно, щоб діти зрозуміли зміст, розглянули зображення чи композицію. Малюнки, декорації повинні бути виразні, яскраві, масштаб умовний. Дітям подобається й самим поєднувати різні картинки. Маніпулюючи ними, діти придумують свої розповіді, що сприяє розвитку мови, творчих здібностей, умінню спілкуватись один з одним. Малята не лише повторюють знайомі інсценізації, імітують голоси тварин, а й створюють свої власні щонайпростіші сюжетні композиції у вигляді діалогу двох персонажів.

Театр картинок дуже близький до театру на фланелеграфі. Діти можуть самостійно виготовити до нього атрибути. Образи до ілюстрування твору мають бути виготовлені в однаковому стилі. Входячи в образ, дитина не просто рухає фігурку, а наслідує голос персонажів, їх інтонацію, вигадує нові репліки. Переживаючи в ході гри, фантазуючи, вона нібито підходить до початку художньої театралізації.

Кожна казка – це ланцюжок пригод, незвичайних ситуацій, що виникають у житті персонажів, а також і їхніх дій щодо вирішення певних завдань.

Пальчиковий театр, театр рукавичок

У іграх пальчикового театру використовуються ляльки-напальники, виконані з різних матеріалів. Починаючи гру, необхідно розмовляти з дітьми про отримувані відчуття.

Наприклад, надягаючи на пальчики ляльку, виконану з тканини, промовляємо: “Я відчуваю шорстку, теплу поверхню. А що відчуваєш ти? ”

Подібні вправи слід повторювати постійно, використовуючи ляльки-напальники, виконані з різних матеріалів (папір, шерсть, шкіра, пластмаса, гума, тканина, хутро і т. п.). Хай дитина постійно описує свої відчуття. Здібність до диференціації тактильних відчуттів – важлива пізнавальна функція. Корисно розрізняти предмети (ігрові пристосування, матеріали) на дотик, порівнювати відчуття від зіткнення. Вправи можна проводити як із закритими, так і з відкритими очима.

Основні принципи організації пальчикових ігор:

– створення природного стимулюючого середовища, де дитина проявляє творчу активність;

– “пожвавлення” пальчиків шляхом використання ляльок – напальників;

- визначення ролей і способів входження в ролі;

- програвання різних завдань, ігрових ситуацій.

Реалізація цих принципів дозволяє сформувати позитивну мотивацію до занять, зацікавленість дітей в іграх, бажання продовжувати ігри в домашніх умовах.

Хоча рукавичковий театр дітям засвоїти важче, ніж простий пальчиковий, однак він викликає більше емоцій, виглядає естетичніше, та й персонажі в ньому реальніші. Водночас слід незабувати продовжувати працювати над виразним промовлянням текстів різних творів. Такі ігри та вправи є чи не найкориснішими. За їх допомогою можна розв’язувати майже всі проблеми педпроцесу. Для вихователів – це засоби, і методи, і прийоми, і посібники, і помічники. Для дітей – це розвиток дрібної моторики рук, мовного та інтелектуального розвитку.

У дошкільній педагогіці вчені розрізняють види театру залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення: ляльковий, театр маріонеток, пальчиковий театр, театр на фланелеграфі, тіньовий театр, в яких використовують такі матеріали, як іграшки, картинки, ляльки, кокони, топотушки, смикунчики, маріонетки, фланелеграф, фігурки тіньового театру, живі тіні; і які можуть бути розміщені на екрані (театр картинок, тіней, живих тіней), ширмі – пальчиковий, з ляльками бібабо, коконів, ляльок, маріонеток, смикунчиків), на столі (театр ляльок, іграшок, топотушок), на фланелеграфі (фланелеграф).

Як засвідчують науковці та переконує власний досвід, майже кожен із цих видів театру має специфічні потенціальні можливості щодо розвитку мовлення дітей, їхньої ігрової діяльності.

Найбільш потенціальним щодо складання сюжету є драматичний театр іграшок на столі; для відтворення складних казкових діалогів – ляльковий, пальчиковий театри, театр маріонеток.

Фланелеграф, тіньовий театр навпаки можна віднести до монотеатру, моногри, в яких мовлення переходить на внутрішній рівень.

Театр коконів, топотушок, смикунчиків є дуже складним видом, адже вимагає високого рівня розвитку уяви; маніпулюючи, діти створюють певний образ, а власне мовленнєвий супровід залишається поза їхньою увагою.

Тематика і зміст музично-театралізованих ігор мають моральну направленість, формують смак дитини, приносять величезну користь для духовного виховання, сприяють творчому розвитку.

Театралізована діяльність має велике значення для розвитку дрібної моторики, мовлення, творчих здібностей, емоційного та естетичного розвитку дітей.

Види театру для роботи з дошкільниками

Типи театру		Характеристики
Театр актора
У театральних виставах задіяні люди — актори. Засобами виразності слугують мовлення, міміка, жести, рухи, спів, танець тощо
Театр ляльок
Театр верхових ляльок — дія зазвичай відбувається над ширмою, за якою стоїть актор-лялькар і керує лялькою знизу, а сама лялька розміщена вгорі	Тростинні ляльки	Ляльку, виготовлену з тканини, паперу або пап’є-маше, кріплять на дерев’яну або металеву тростину — гапіт, яку тримає актор-лялькар
	Ляльки на ложках	На випуклій частині дерев’яної ложки малюють обличчя ляльки, із внутрішнього боку приклеюють поролон, а на нього — волосся. Також на ложку кріплять плечі з трубочки і руки з поролону, надягають костюм. Актор-лялькар тримає ляльку за ручку ложки
	Пальчикові ляльки	Мініатюрні ляльки надягають на пальці однієї або обох рук. Компактність та мобільність ляльок дає змогу одному актору-лялькарю виконувати декілька ролей
	Рукавичкові ляльки: бі-ба-бо (ляльки-«петрушки») ляльки-рукавички з персонажами-пальчиками ляльки-рукавички з пальчиками-лапками ляльки-рукавички для логопедичного театру шкарпеткові ляльки-рукавички	Актор надягає на руку ляльку-рукавичку і за допомогою рухів пальців та кисті втілює жести, пластику персонажу. За допомогою такої ляльки можна втілювати рухи голови, рук, ніг, якщо це персонаж-людина, а також лап, якщо це тварина або комаха. У ляльок-рукавичок для логопедичного театру є також язичок, який рухають одним або декількома пальцями
Театр серединних ляльок — ляльки розміщені посередині, на рівні актора-лялькаря	Настільний ляльковий театр: на пласкій картинці з пласкими фігурами театр-книжка конусний театр іграшки — готової, саморобної	Декорації та ляльки розміщені на столі (підлозі). Цей тип театру є дуже поширеним у дошкільних навчальних закладах і найзручнішим для показу вистав дітьми
	Стендовий театр: фланелеграф театр на магнітах стенд-книжка	Декорації та ляльки розміщені на стенді. Ляльки зазвичай пласкі, виготовлені з паперу, цупкого картону тощо. Спосіб, у який ляльки тримаються на стенді, залежить від матеріалу, із якого він виготовлений
	Вертеп	Пересувний різдвяний ляльковий театр. Вистави розігрують у спеціальному двоповерховому дерев’яному будиночку-скриньці: на другому поверсі показують різдвяну драму про народження Ісуса Христа, а на першому — побутові сцени з народного життя сатиричного змісту
Театр низових ляльок — актор-лялькар керує лялькою згори, при цьому він може бути схований за ширмою, або його може бути видно	Маріонетки	Маріонеток виготовляють переважно з тканини. До рук, ніг, тулуба та голови ляльки кріплять мотузки, які іншими кінцями прикріплені до хреста. Актор-лялькар керує маріонеткою, нахиляючи в різні боки хрест і потягуючи за мотузки
	Ляльки-підколінники	Основа ляльки — шкарпетка, довжина якої сягає коліна. Згори на шкарпетку пришивають голову ляльки, зроблену з цупкого картону, тканини чи пап’є-маше, а трохи нижче — руки. Можна також скористатися цілими деталями зламаних ляльок (голова, руки тощо). Якщо це лялька-тварина, то внизу, над п’яткою, можна пришити хвіст. За потреби на ляльку-підколінник прикріплюють костюм. Актор діє за допомогою нижньої частини ноги
Театр живих ляльок
Інша назва — театр ростових ляльок. Актор надягає на себе спеціальний костюм, який закриває його з голови до ніг і ніби перетворює на велику ляльку. Протягом вистави актор часто використовує пластику рухів, яка нагадує лялькову
Театр масок
Обличчя актора протягом вистави весь час закриває маска. У дошкільних навчальних закладах цей вид театру найчастіше використовують, коли необхідно втілити персонажів-тварин
Театр тіней
Театр тіней рук			Фігуру-образ створюють за допомогою рук, тінь від яких падає на освітлену проектором стіну або завісу. Цей тип театру вимагає великої винахідливості від актора та неабиякої фантазії від глядача
Театр силуетів: людей («іспанські тіні») ляльок			Актори або ляльки рухаються між екраном та джерелом світла, а глядачі спостерігають на екрані рух тіней. Ляльок для театру тіней виготовляють пласкими, переважно у профіль. Актор-лялькар тримає ляльку за ручку, а рухомими частинами (якщо вони є) керує за допомогою ниток або мотузочок, що до них прив’язані

Коментарi